Берен і Лутієн

У цій книжці на основі низки прозових та поетичних творів Дж. Р. Р. Толкіна реконструйовано цілісний епос про Берена, сина Барагіра, і Лутієн Тінувіель — смертного й ельфійку, які, за Толкіновим легендаріумом, жили в Першу Епоху світу. Історію їхньої любови та подвигів, здійснених в її ім’я, письменник вважав головним сказанням «Сильмариліону». Першу зав’язь цього сюжету — «Сказання про Лутієн Тінувіель і Берена» — було створено 1917 року, невдовзі після повернення Толкіна з фронтів Першої світової війни та одруження з Едіт Мері Бретт. У сповнених високої поезії óбразах закоханих, які належать до різних світів — людей та ельфів, Дж. Р. Р. Толкін вбачав уособлення себе самого та своєї дружини, і за його заповітом на їхньому надгробку було викарбувано: «Берен» і «Лутієн». Крістофер Толкін, упорядник книжки, присвятив її своїй дружині Бейллі — і в такий спосіб засвідчив вірність батьковій поетичній візії ідеального шлюбу.

Я висипаю з балкона розраду вчорашнього вечора, і вона розлітається попелом викурених сигарет, зітлілих думок, недогорілих сподівань. Така імпозантна картина, коли на неї дивитися згори: недопалки як символ краху, тотальної пожежі, що завдала ще більшої непоправності непоправному. Мені прикро, що я сфотографував у своїй памяті ту мить падіння, те- пер воно здаватиметься мені вічним. Вічним, як не- трі часу, які вплетені у свідомість кожного, і за ростом яких не встигає жодна жива душа. Відчуваю, як моїм тілом котиться хвиля холоду. Та це все нічого не варте у порівнянні з вчорашнім цунамі порожнечі у темній кімнаті. Вона розповзалася стінами, робила їх викривленими і несиметричними, ховалася під ліжко і терлася об тіні предметів, звужувала їх і поглинала. Тільки один голос давав знати, що це місце не зовсім відчужене. Це мій голос і водночас зовсім не мій. І знову він лунає з кімнати, щоб нагадати мені, що я в цей час не сам. Твоїм забаганкам немає меж Ти що там? Не- вже намагаєшся розібратися в собі? Дар